01.11.2022

Секретні тунелі під Дніпром

Наприкінці 30-х років ХХ століття на оболонських луках розгорнулося масштабне та надсекретне будівництво об'єкта, рівень складності якого був величезним для свого часу. Тут мав з'явитися Північний тунельний перехід під Дніпром, який разом із аналогічним Південним тунелем у протилежній частині Києва дозволив би створити залізничне кільце, що надійно зв'язує обидва береги Дніпра. Цей грандіозний проект так і не був завершений, а в наші дні про його масштаби продовжує нагадувати бетонний кесон в урочищі Наталка – який став частиною історії спроби побудувати київські тунелі під Дніпром, викладеною порталом «Моя Оболонь».

Схема кільцевої підруслової залізниці з двома тунелями в Києві

Схема кільцевої підруслової залізниці з двома тунелями в Києві

Майже відразу після свого виникнення Радянський Союз швидко почав перетворюватися на одну з найбільш мілітаризованих держав у світі. Значні кошти, вилучені з інших галузей економіки, скеровувалися на створення різних видів озброєнь, а також на будівництво великих укріплених районів в прикордонних округах. Одним із них став Київський укріпрайон, зведення якого почалося 1929 року. Розташований у Київському особливому військовому окрузі, він простягався від селища Лютіж на півночі, до Кончі-Заспи на півдні, і був одним із найпотужніших серед інших оборонних ліній у СРСР. Більшість укріплювальних робіт тут було завершено до 1938 року, після чого Київ отримав прикриття у вигляді розташованого дугою 65-кілометрового ланцюга спеціальних фортифікаційних споруд – бетонних дотів, окопів і навіть штучних водойм.

Але величезний укріпрайон мав одне слабке місце, удар по якому давав можливість легко розірвати зв'язок між військами, що обороняли місто. Цим місцем, а точніше – місцями, були Подільський та Південний залізничні мости, які з'єднували береги Дніпра в Києві. Очевидно, що ці транспортні артерії було досить легко зруйнувати за допомогою авіаційних бомб, захистити від яких наземні споруди на той час було дуже складно. Тому навесні 1938 року радянський диктатор Йосип Сталін ухвалює рішення – побудувати в Києві об'єкти рекордного рівня складності, покликані за необхідності стати заміною для зруйнованих під час війни мостів. Цими об'єктами були два тунелі під Дніпром, також відомі як підруслова залізниця. Маршрут Південного переходу мав пройти від селища Віта-Литовська, через острів Водників, до селища Бортничі. А Північний перехід мав з'єднати селище Троєщина та залізничну станцію «Петрівка».

Схема титулів «Будівництва № 1» в різних частинах Києва

Схема титулів «Будівництва № 1» в різних частинах Києва

Проект під назвою «Будівництво № 1» планували повністю завершити у 1947 році, а здійснюватись він мав за дотримання повної таємності. Колосальний за своїми масштабами, цей проект включав – Південний підрусловий тунель завдовжки 6,5 км, Північний тунель менших розмірів, спорудження поряд із будмайданчиками інфраструктури, бетонних заводів та санаторіїв, зведення кількох селищ для проживання будівельників, нову ТЕЦ і навіть намивання штучного півострова на Дніпрі. Але всі ці плани перекреслила Друга Світова війна, до початку якої на території Української РСР – 22 червня 1941 року, було виконано близько 10 % запланованих робіт. На берегах Дніпра було збудовано наземні частини тунелів з ухилом під русло загальною довжиною трохи менше 1 км, приблизно 700 м тунелів під землею, житло для будівельників, інфраструктуру, а також ТЕЦ на вулиці Жилянській, яка функціонує і сьогодні.

Оболонь – кесон на поверхні

Оскільки об'єкти «Будівництва № 1» були надзвичайно важливими для державної безпеки та надсекретними, слово «тунелі» не могло згадуватись не лише у документах, а й у розмовах між тими, хто створював підземні транспортні переходи. Тому будівництво велося одночасно в різних частинах Києва і на прилеглих до міста територіях, а робочі майданчики, що ретельно охоронялися, називались «титулами», які мали номери з 1-го по 14-й. Один із них, а саме – титул № 10, розташовувався на території сучасного Оболонського району в урочищі Наталка. У 30-ті роки минулого століття на місцевих низовинних заливних луках, які регулярно затоплювалися весняними паводками, не можна було будувати капітальних житлових будівель, тому вони ідеально підходили для проведення таємних робіт без стороннього спостереження.

Тунельно-кесонна секція на Оболоні (2015 рік)

Тунельно-кесонна секція на Оболоні (2015 рік)

У наші дні саме на Оболоні можна побачити, як виглядав один із перших етапів будівництва підземного тунелю під Дніпром. Після попередньої підготовки майданчика та створення необхідної інфраструктури, на поверхні землі розпочинався процес збирання потужного залізобетонного кесона.

Кесон – це залізобетонна конструкція розміром 52 х 17 х 5 м з відкритим дном, яка спирається на ґрунт так, що її стінки утворюють над поверхнею ґрунту закриту камеру. Зверху над кесоном також із залізобетону відливалася горизонтальна тунельна секція з внутрішнім діаметром 8,2 м та з розташованим зверху патрубком. Потім секція поділялась на три відділення – центральне та два бічні, за допомогою цегляних перегородок. Одне з бічних відділень служило для збирання тунелепрохідницького щита, а друге – для прийому щита із зустрічного тунелю. У свою чергу, центральне відділення було необхідне для монтажу металевої шахти зі шлюзовими камерами, через яку всередину всієї цієї конструкції потрапляли люди та вантажі. Вони спускалися до кесону через вертикальну шахту, прокладену через верхній патрубок тунельної секції.

Внутрішня частина тунельно-кесонної секції з патрубком зверху (2015 рік)

Внутрішня частина тунельно-кесонної секції з патрубком зверху (2015 рік)

Що стосується методу занурення настільки масивної конструкції під землю, то він досить простий. Під основу кесона подавалася вода під високим тиском, що розмивала ґрунт, після чого потужні землесоси відкачували на поверхню рідку суміш води з ґрунтом, названу «пульпа». При цьому кесонно-тунельна секція поступово опускалася вниз під власною величезною вагою. Цікаво, що ця технологія дає можливість не лише занурювати таку конструкцію під землю, а й навіть пересувати її у горизонтальній площині. В процесі спускання також постійно нарощувався патрубок над центральним відділенням, що перетворювався на шахту, стінки якої складалися з чавунних тюбінгів, що утворювали кільця діаметром 6 м. Розрахункова глибина занурення секції становила 32 м. Після завершення процесу спуску на поверхні залишався тільки технологічний отвір.

На наступному етапі в кесоні, що знаходився на розрахунковій глибині, розбиралися зовнішні 3-метрові цегляні перегородки, і в одному з бічних відділень монтувався тунелепрохідницький щит, який потім починав рухатися в заданому напрямку. Після кожних пройдених 70 см стінки тунелю зміцнювалися за допомогою бетонних чи чавунних тюбінгів. Оскільки умови роботи на такій глибині були дуже складними, просування на ці самі 70 см за одну зміну – вважалося значним досягненням. А особлива складність була обумовлена не лише великою глибиною, а й чималою кількістю ґрунтових вод. При цьому тиск у кесоні та тунелі досягав 4 атм. Зрозуміло, що за таких умов довго працювати було неможливо, тому максимальна тривалість зміни на «Будівництві № 1» при нормальному тиску становила 6 годин, а при тиску 4 атм – лише 40 хвилин.

Після завершення кожної зміни працівники проводили 1,5 години у шлюзі-барокамері, призначеному для поступового зниження тиску. Ця процедура дозволяла уникати небезпечної «кесонної хвороби», яка викликається підвищенням вмісту азоту в крові після перебування під високим тиском. Крім того, після відпрацювання певної кількості змін, робітники прямували на реабілітацію до схожих на санаторії установи під назвою «душкомбінати». Тут протягом двох тижнів вони чекали на припинення судом, які з'являлися через перебування в таких непростих для організму умовах. Втім, високим на таємному будівництві був не лише тиск, а й заробітні платні. Не менш добрим було і продовольче постачання.

При середній заробітній платні на той час у галузі важкої промисловості в 500 - 700 рублів на місяць, на «Будівництві № 1» найманому робітнику платили 1500 - 1700 рублів, а на додаток видавали чудовий продовольчий пайок. До нього входили свинячі відбивні та навіть какао. І це в той час, коли в Українській РСР, яка постраждала від Голодомору, все ще була напружена ситуація з продовольством. При цьому дослідникам історії київських тунелів під Дніпром поки що не вдалося підтвердити – чи використовувалася при їх зведенні праця ув'язнених, як це часто було на інших масштабних будівлях того часу. Але за спогадами місцевого жителя селища, поблизу якого знаходився один із титулів, ув'язнені справді там працювали. З урахуванням великої кількості важкої фізичної роботи та загальної кількості робітників, чисельність яких сягала 12 тисяч осіб, ймовірно, ця інформація є правдивою.

Осокорки – занурений кесон

В районі сучасного дачного селища Осокорки мав з'явитися вихід Південного тунелю на лівому березі Дніпра. В цьому місці, яке колись було будівельним майданчиком титулу № 3, можна побачити – як виглядає наземна частина вже зануреного під землю кесона. В наш час цю циліндричну бетонну споруду, яка опинилася серед приватної забудови, пристосували під звичайний склад. Потрапити в нього можна через люк зверху, а шахта, що веде до кесона, була давно забетонована. Під землею робітники встигли пройти тут 210 м. У свою чергу, на титулі № 2 зводилася наземна частина тунелю зі зниженням під річище Дніпра. Довжина його готового фрагмента станом на 1941 рік становила 90 м. Він добре зберігся донині і також розташовується серед приватної забудови. Якийсь час тому частково затоплений тунель навіть хотіли використовувати для розведення риби.

Наземна частина зануреної тунельно-кесонної секції на Осокорках

Наземна частина зануреної тунельно-кесонної секції на Осокорках

Острів Водників – занурений кесон та серйозна аварія у 1941 році

Ще одна кесонно-тунельна секція, яка досягла проектної глибини, знаходиться на острові Водників. Тут на титулі № 4, розташованому в наші дні на території закритої промзони, до початку 1941 року робітники встигли пройти 270 м тунелю. Але в лютому того року в цьому місці сталася серйозна аварія. В процесі проходки у бік лівого берега через підземні плавуни під руслом Дніпра, через високий тиск у 2,8 атм, повітря, що знаходилося під щитом, несподівано вирвалося з-під товщі ґрунту та води на поверхню. В результаті цього моментально утворилася вирва, яка втягувала річкову воду, і тунель виявився повністю затопленим за кілька хвилин. На щастя, прохідників встигли вчасно евакуювати і ніхто з них не загинув. Ліквідувати наслідки такої серйозної аварії змогли до початку червня 1941 року, після чого роботи на цій ділянці можна було продовжити. Але тут розпочалася війна.

Наземна частина 90-метрового тунелю на Осокорках

Наземна частина 90-метрового тунелю на Осокорках

Жуків острів - найдовша з побудованих частин тунелю

Оскільки Південний підрусловий тунель мав дублювати Дарницький залізничний міст, який був частиною напряму Київ - Москва, його будівництво було пріоритетним. Саме тому роботи на всіх титулах, що належали до цього об'єкту, йшли з найвищою швидкістю. Ними були згадані раніше титули № 2 та № 3 на лівому березі Дніпра, титул № 4 на остові Водників, а також титули № 5 та № 6 на правому березі головної київської ріки. При цьому найбільший обсяг робіт було виконано на титул № 6, розташованому на Жуковому острові. Тут до червня 1941 року було збудовано 700-метрову частину наземного залізобетонного тунелю з ухилом під русло Дніпра. В наші дні ця гігантська споруда є частково затопленою через підвищення рівня води в Дніпрі в 1975 році, після запуску Канівської ГЕС. Що стосується титулу № 5, то він також являє собою занурений під землю кесон. В цьому місці до початку війни було пройдено приблизно 240 м тунелю.

Наземна частина 700-метрового тунелю на Жуковому острові

Наземна частина 700-метрового тунелю на Жуковому острові

Всі фото: zametkin.kiev.ua

Перерване «Будівництво № 1» та його продовження, яке так і не було завершено

Після початку на території Української РСР Другої Світової війни у червні 1941 року процес зведення тунелів продовжувався ще деякий час. Але коли німецько-нацистські війська підійшли близько до Києва, керівництво секретного об'єкта отримало наказ – негайно законсервувати будівництво та вивезти обладнання з міста. Ці роботи було виконано дуже швидко. Всю техніку, яку не можна було завантажити на залізничні ешелони, залили технічною олією та затопили в готових частинах тунелів, або закопали в землю поблизу. А з досвідчених робітників сформували мостобудівну бригаду для потреб фронту.

Після звільнення Києва від нацистської окупації 1944-го радянське керівництво приймає рішення – відновити будівництво лише Південного тунелю, яке триває з 1946-го по 1949 рік. Але через дуже високі витрати, а можливо, і через розробку ядерної зброї, що ознаменувала собою повну зміну військових стратегій, 1949-го цей процес згорнули назавжди. З того часу минуло багато років і масивні залізобетонні конструкції тунелів, які залишилися в різних частинах Києва, перетворилися на безмовні пам'ятки своєї епохи. А їхній 500-річний запас міцності все ще є таким саме вражаючим, як і вони самі.

Кесон на Оболоні в наші дні – несподівана зміна призначення

Найдивовижнішим поворотом в історії частин так і не завершених тунелів під Дніпром стала перебудова оболонського кесона в ресторан, яка розпочалася у жовтні 2018 року. Цей масштабний проект став можливим, оскільки наприкінці 1990-х років територія довкола колишнього санаторію для будівельників із розташованим на ній кесоном в урочищі Наталка була передана столичною владою у довгострокову оренду приватній компанії. Через два десятиліття вже інша компанія – ТОВ «Гранада-82» ресторатора Ігоря Тинного почала зводити у бетонній споруді двоповерховий ресторан. Для цього всередині кесона демонтували залишки масивних цегляних перегородок, до однієї з його сторін прибудували технічні приміщення, а також додали до фасаду скляні частини та оглядові майданчики зверху.


МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ:

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 1

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 2

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 3