09.11.2022

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 1

«Будівництво № 1», «Об'єкт № 1», підруслова залізниця, «сталінське метро» – все це назви недобудованих тунельних переходів в південній та північній частинах Києва, які мали з'єднати береги Дніпра в середині 40-х років XX століття. Завершити цей колосальний за технічною складністю та витратами проект завадила Друга Світова війна. А всі збудовані частини тунелів можна і сьогодні побачити в різних районах нашого міста, в тому числі, і поряд з Оболонською набережною. Процес будівництва Південного та Північного тунелів під Дніпром був надзвичайно трудомістким, що робить дуже цікавими його відомі технічні подробиці, зібрані порталом «Моя Оболонь».

Схема розташування об'єктів підруслової залізниці на сучасній карті Києва

Схема розташування об'єктів підруслової залізниці на сучасній карті Києва

Фото: 486.kiev.ua

Майже з моменту утворення нової країни керівництво Радянського Союзу взяло курс на мілітаризацію державної економіки. При цьому величезні фінансові кошти виділялися не лише на розробку та виробництво наступальних озброєнь, а й на створення оборонних ліній в прикордонних округах, однією з яких став Київський укріпрайон. Будівництво величезного 65-кілометрового комплексу фортифікаційних споруд, які розтягнулися від Кончі-Заспи до селища Лютіж, почалося 1929 року. Цей оборонний район, що складався з окопів, бетонних дотів і навіть штучних водойм, став одним з найпотужніших в СРСР. Понад 250 бункерів та інших укріплень були розташовані тут на відстані всього 400 м один від одного. Зведення цього комплексу будівель, здебільшого, завершилося 1938 року, але невирішеною залишалась одна важлива проблема.

Вся ця потужна лінія оборони мала одне слабке місце – транспортне сполучення між правим і лівим берегами Дніпра, забезпечити надійність та безпеку якого було складно через вразливість для авіації двох київських залізничних мостів. Тому в березні 1938 року з ініціативи радянського диктатора Йосипа Сталіна було ухвалено рішення про будівництво в столиці Української РСР Південного та Північного тунельних переходів під Дніпром, здатних за необхідності замінити зруйновані мости. Більше того, за проектом, завдяки покриттю для рейок, яке монтувалося окремо, вони навіть могли оперативно перетворюватися із залізничних на автомобільні. Південний тунель мав пройти від селища Віта-Литовська, через острів Водників, в бік селища Бортничі. Оскільки він дублював найважливіший тоді залізничний міст напрямку Київ - Москва, цю споруду планували збудувати першою. А Північний тунель мав простягтися з Оболоні на Вигурівщину – від залізничної станції «Петрівка» до селища Троєщина.

Планування робіт «Будівництва № 1» та їх початок

11 жовтня 1938 року стало першою знаковою датою в історії спроби зведення підруслових тунелів в Києві. Цього дня Політбюро ЦК КП(б)У затвердило особливу постанову про «Будівництво № 1» – саме так мав називатися цей колосальний проект з метою дотримання таємності. Парторгом було затверджено начальника сантехнічного управління Народного комісаріату комунального господарства Української РСР Г. І. Федорчука, виконавчою організацією – Головтунельметробуд НКПС СРСР, а начальником – відомого інженера-будівельника з Москви Михайла Олександровича Терпігорєва. Москвичами були й інші головні керівні працівники, відряджені до Києва, а саме – заступники начальника будівництва Микола Олексійович Кузнєцов та Михайло Семенович Коваленко, а також голова виробничо-технічної служби Олександр Федорович Денищенко. Курирував цей проект особисто Микита Хрущов, який до цього був куратором зведення метро в Москві.

Перші об'єкти пріоритетного Південного тунелю, будівництво яких було розпочато на Жуковому острові та острові Водників

Перші об'єкти пріоритетного Південного тунелю, будівництво яких було розпочато на Жуковому острові та острові Водників

Тут і далі фото: razvedka-vmf.kiev.ua

Секретні об'єкти «Будівництва № 1» виявилися наймасштабнішими оборонними спорудами третьої п'ятирічки у СРСР. На початку робіт загальна кількість будівельників, інженерно-технічних працівників та іншого обслуговуючого персоналу, задіяного для їх зведення, склала 5 тисяч осіб. До кінця 1939 року їх чисельність повинна була зрости до 10 тисяч осіб, а в 1940-му взагалі досягти 20 тисяч. Оскільки об'єкти перебували на великому віддаленні один від одного, в радіусі 25 км, на кожному з них працювало по 600 - 900 людей, а щомісячний бюджет кожного об'єкта доходив до 2 мільйонів рублів. Втім, незважаючи на великі фінансові та трудові ресурси, будівництво не завжди просувалося успішно. Наприклад, відомо, що 29 липня 1939 року Політбюро ЦК КП(б)У отримало доповідь про недоліки на «Будівництві № 1» – план-графік робіт на кількох ділянках не виконувався, трудова дисципліна перебувала на низькому рівні, а масово-виховна робота серед робітників та інженерно-технічних працівників була незадовільною.

Після обговорення проблем зі зведенням найважливішого оборонного об'єкту, керівництво Української РСР також розглянуло та затвердило графік будівництва київських тунелів на 1939 рік, який передбачав такі роботи:

  1. Південний перехід – відповідно до генерального кошторису, для спорудження всіх будівельних майданчиків для головного тунелю потрібно було намити 667 тисяч 600 м3 піску. Цей план було виконано у травні 1939 року, за винятком 90 тисяч м3 , які планувалося використати пізніше для відсипання греблі через протоку Дніпра – річку Старик. Більшість укріплювальних робіт було завершено в першому півріччі 1939 року. А на друге півріччя було передбачено берегоукріплювальні роботи на острові Безіменному, які можна було проводити лише за низького горизонту води. Також у листопаді та грудні цього року мала бути реалізована підготовка до спорудження підводного екрану;
  2. Під'їзні шляхи – роботи зі спорудження автомобільно-гужових доріг та залізничних переїздів було завершено у вересні 1939 року. Крім них, передбачалися і роботи з облаштування вузькоколійок, які призначалися для підвезення бетону на титули № 4 та № 4-біс;
  3. Основні роботи – до жовтня 1939 року на титулах № 3 та № 5 було заплановано спорудження двох кесонів, а з жовтня аналогічні роботи мали розпочатися на титулах № 4 та № 4-біс. Завдяки такій послідовності зведення можна також послідовно задіяти фахівців-арматурників, бетонників та інших майстрів на різних ділянках;
  4. Житлові об'єкти – оскільки на «Будівництві № 1» працювала величезна кількість людей, а самі тунелі були віддалені від міста, робітників та інший обслуговуючій персонал треба було десь розселяти. Тому житловому будівництву приділялося не менше уваги, ніж основним об'єктам. Спочатку воно було розгорнуто на Жуковому острові, поруч із титулом № 3, та на Олександрівській слобідці. Також було зведено будинок на вулиці Івана Франка та гуртожиток на вулиці Челюскінців, спорудження якого було завершено у ІІІ кварталі 1939 року. Спеціальне селище для будівельників мало з'явитися і на Червоному хуторі, але до кінця 1939-го тут були заплановані лише підготовчі роботи. Надалі три кам'яні 4-поверхові житлові будинки, а також три тимчасові бараки планувалося добудувати з розрахунком на те, щоб вже в 1940 році приступити до зведення швидкісним методом 20-ти житлових будинків. Подібне поселення мало з'явитися і у тоді ще селищі Звіринець, де також були передбачені підготовчі роботи з будівництва двох житлових будинків, з тією метою, щоб перейти до будівництва цілого містечка швидкісним методом 1940-го;
  5. Додаткові споруди – крім житлових будинків, план секретного будівництва передбачав зведення тимчасових виробничо-технічних будівель, необхідних для забезпечення основних робіт. Такими спорудами були аналоги санаторіїв під назвою «душкомбінати», бетонні заводи та компресорні. При цьому всі душкомбінати мали бути повністю завершені до початку занурення кесонів. Зумовлено це було тим, що будівельникам тунелів пізніше було необхідно проводити в них по два тижні, чекаючи на припинення судом, які виникали через роботу на великій глибині при тиску до 4 атм. До старту занурення кесонів потрібно було закінчити і будівельно-монтажні роботи на кількох компресорних, крім компресорної титулу № 4, потужність якої була розрахована лише на занурення кесонів титулів № 4 та № 4-біс. Повне завершення зведення компресорних для щитової прохідки було заплановано на І квартал наступного – 1940 року.

Руїни душкомбінату на Жуковому острові (2007 рік)

Руїни душкомбінату на Жуковому острові (2007 рік)


НАСТУПНИЙ МАТЕРІАЛ:

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 2


МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ:

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 2

Секретні тунелі під Дніпром – подробиці будівництва. Частина 3

Секретні тунелі під Дніпром


 


Теги: тоннели под Днепром, история Оболони