Оболонь у період Великого князівства Литовського та Речі Посполитої
Після розпаду Русі на окремі державні утворення Київ увійшов до складу Великого князівства Литовського. На Оболоні в цей період мало що змінилося – її землі також затоплювалися щорічними розливами місцевих річок, що унеможливлювало постійне проживання людей на цій території. Проте, родючий мул, який несли із собою води Дніпра, Почайни та Сетомлі робив оболонські луки особливо родючими та багатими на рослинність, завдяки чому вони ставали бажаними для різних страт місцевого населення.
Зрештою, за право володіння землями Оболоні розгорнулася серйозна боротьба між городянами, монастирями та міським магістратом. Іноді розбіжності претендентів на ці території досягали таких масштабів, що втручатися в них були змушені перші особи держави свого часу, серед яких були гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, царі Олексій Михайлович та Петро I. А першим, хто вирішив врегулювати земельні питання на Оболоні, був великий князь Литовський Олександр, який видав 26 травня 1494 року Статутну грамоту Київської землі, в якій було зафіксовано таке:
«…А свободно было с древности мещанам [киевским] на Оболони сено косить, а острова за Днепром [иметь], чем это место и кормило».
Князь литовський Олександр Ягеллончик (1461-1506) – першим врегулював земельні суперечки навколо Оболоні
Фото: Wikipedia.org
Таким чином, після набуття Києвом статусу самоврядування («Магдебурзького права») власність на оболонські землі було вперше віддано міському магістрату, що й зафіксував цей документ. Це право власності пізніше неодноразово підтверджувалося грамотами українських гетьманів та російських царів.
Час минав, і населення Києва поступово зростало, поки наприкінці XVI століття гостро не стало питання про розширення кордонів міста. Тоді підвоєвода Ф. Стрібаль дозволяє людям селитися за міським валом – на території Оболоні. А на північно-західній околиці Києва свої поселення започатковують українські козаки, які приїжджали до столиці зимувати із Запорізької Січі. За межами міста вони будували такі ж курені-житла, як і на легендарному острові Хортиця, від них і походить назва місцевості – Куренівка. Пріорка – ще одна київська місцевість, яка є продовженням Куренівки, отримала свою назву завдяки резиденції Пріора, що знаходилася там, тобто, настоятеля Домініканського монастиря.
Крім сільськогосподарського та скотарського призначення землі Оболоні також часто виконували функцію навчальних полів, на яких проводилися військові маневри міщанського корпусу. Протягом багатьох століть ця територія використовувалася як плацдарм для розміщення армій та інших військових формувань. З огляду на стратегічне розташування Оболоні, її простори, як і за часів Київської Русі, ставали ареною серйозних баталій та зіткнень.
Абрагам ван Вестерфельд – картина «Панорама Києва з північного сходу»
Фото: pslava.info
Саме тут сталася одна з найбільших битв Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, в якій козаки билися з польсько-литовським військом. Після цієї битви було укладено Білоцерківський договір 1651 року. Того ж року голландський художник Абрагам ван Вестерфельд написав дві картини, присвячені битвам поблизу столиці, під назвою «Панорама Києва з північного сходу» та «Розгром козаками литовської флотилії», на яких були відображені військові баталії на землях Оболоні. Ці твори живопису є унікальним та єдиним документальним зображенням цих територій у першій половині XVII століття.
Абрагам ван Вестерфельд – картина «Розгром козаками литовської флотилії»
Фото: pslava.info
У цей же період козаки та селяни, що селилися за міськими кордонами Києва, почали претендувати на сіножаті та сільськогосподарські угіддя київських міщан, розташовані, в тому числі, і на просторах Оболоні. Внаслідок чого сам гетьман Богдан Хмельницький видав особистий «Універсал Київському магістрату та міщанам», у якому заборонив претендувати будь-кому з мешканців прилеглих до міста територій на землі, що належать киянам. У цьому Універсалі містилося підтвердження прав міського магістрату на Оболонь:
«І тепер мати хочемо аби козакам і пріорським обивателям, в оних жадноє, одмінив (першою ласкою нашою упевнені) не мали кривди [міщани], принагабання найменшого ні од коли аби не терпіли, в оних сіножатях, так на Оболонню, яко і інде».
НАСТУПНИЙ МАТЕРІАЛ:
Оболонь у період Російського царства та Російської імперії
Нові матеріали
Нове відео
Нове фото
